Курс на «зелені» професії
Лише 13% працівників в Україні мають необхідні навички, а 82% компаній не можуть знайти відповідних фахівців, свідчать результати дослідження «Робота, що змінює світ», проведеного Асоціацією експертів зі сталого розвитку (ASDE) спільно з Міндовкілля.
Світовий ринок праці змінюється під впливом кліматичних і соціальних викликів. До 2030 року адаптація до змін клімату забезпечить близько 5 млн нових робочих місць, ще 3 млн з’являться у сфері реагування на кліматичні ризики, і понад 1 млн – у секторі новітніх енергетичних технологій, прогнозує World Economic Forum.
Ці цифри означають появу професій нової якості: інженери з відновлюваної енергетики, ESG-аналітики, менеджери зі сталого розвитку, експерти з біорізноманіття та циркулярної економіки. Ці спеціальності більше не екзотика, а норма для конкурентоспроможного бізнесу.
Кількість «зелених» вакансій за останні п’ять років зросла на 116%, свідчать дані платформи Indeed. Україна також демонструє динаміку у зростанні таких вакансій на ринку праці, що підтверджує постійне збільшення їхньої кількості на платформах Happy Monday, Work.ua, GRC.ua, Robota.ua. Проте таке зростання стикається з системною перешкодою – відсутністю якісної освітньої інфраструктури для підготовки відповідних фахівців.
Фахівець зі сталого розвитку досі не внесений до Національного класифікатора професій. Це створює низку практичних проблем: не визначено єдиних кваліфікаційних вимог, типових посадових обов’язків і рівнів оплати. Роботодавці змушені «вигадувати» роль працівників самостійно, а останні – адаптуватися до неузгоджених очікувань, що формує фрагментований і нерівний ринок.
Усі галузі економіки стикаються з гринвошингом і гринхашингом – практиками, що спотворюють реальну картину ESG-зусиль. Імітація відповідального підходу або навпаки – заниження досягнень – підривають довіру інвесторів, суспільства та регуляторів, гальмують реальні трансформації й стримують інституційне визнання професії фахівців зі сталого розвитку. У контексті євроінтеграційного курсу України, де прозорість і підзвітність стають обов’язковими вимогами, це вже не лише етична, а й стратегічна загроза для бізнесу.
Є й позитивна динаміка. Компанії інтегрують сталий розвиток у стратегії, а не просто у PR-звіти, про що свідчать результати дослідження «ESG звітність: аналіз практик розкриття інформації» Офісу зеленого переходу при Мінекономіки. За кордоном все більше зростає кількість топменеджерських позицій. Зокрема, Chief Sustainability Officer, які відповідають за реалізацію ESG-цілей на рівні бізнес-моделі, про що свідчать кількість вакансій на кар’єрних порталах CSR Jobs, Jobs That Make Sense, Enable Green, Green Career Hubs.
В Україні наразі найвищі позиції у сфері сталого розвитку – це керівники напрямів/відділів зі сталого розвитку, як от в Укргазбанку, «Укргідроенерго», МХП, «Кернел», «Нібулон» та інших. 64% працівників сфери сталого розвитку становлять жінки, згідно з даними дослідження The State of the Sustainability Profession 2024. Ця сфера – одна з найбільш гендерно збалансованих, у тому числі в Україні.
При цьому 76% роботодавців не мають внутрішніх програм навчання у сфері сталого розвитку, а 58% не бачать підтримки з боку державної освіти, свідчать результати дослідження ASDE. Попит на компетенції росте – але інституційна відповідь залишається фрагментарною. Поки цей дисбаланс не буде подолано, трансформація ринку залишатиметься точковою, а не системною.
Проблема внутрішньої сталості
Попри зростання інтересу до екологічної тематики, спеціальність «Екологія» в Україні залишається малопопулярною: у 2024 році подано лише 4212 заяв на вступ (0,63% від загальної кількості). Бачимо системну кризу екологічної освіти, яка не встигає за трансформацією ринку, де зростає попит на фахівців зі знанням ESG, циркулярної економіки та цифрових інструментів.
Кількість бакалаврів-екологів за три роки скоротилась на 10%, динаміка випуску магістрів – нестабільна. Формати й зміст програм залишаються застарілими, а університети не встигають адаптуватися до нових вимог.
Разом із тим, певний поступ є. Близько 20 вишів в Україні впроваджують елементи сталого розвитку у свої стратегії, більш як 30 курсів охоплюють екологічні, соціальні та економічні аспекти. З’являються нові формати – наприклад, магістерська програма «Управління фінансами сталого розвитку».
Найактивнішими у створенні ресурсних центрів є Ужгородський національний університет та Східноукраїнський національний университет ім. В. Даля. Проте більшість таких ініціатив втрачають динаміку після завершення донорської підтримки, що вказує на слабку внутрішню сталість.
Розрив між освітнім контентом і потребами ринку
Ключовим викликом залишається розрив між освітнім контентом і потребами ринку. Роботодавці очікують від фахівців зі сталого розвитку проєктного менеджменту (78,4%), аналітичного мислення (74,3%), стратегічних навичок (59,5%), а також комунікаційної гнучкості та адаптивності – понад 80%, за результатами дослідження ASDE. Університети наразі не формують таких компетенцій системно.
Цей розрив поглиблюється під впливом нових регуляторних ініціатив. Національний банк України оприлюднив Білу книгу з управління екологічними, соціальними та управлінськими (ESG) ризиками у фінансовому секторі, яка передбачає інтеграцію ESG-ризиків у процес прийняття рішень банками. Поступово зростають вимоги до нефінансової звітності, оцінки кліматичних ризиків, аналізу гендерної рівності, прав людини та соціального впливу.
Кредитна програма «5-7-9» та інші державні фінансові інструменти також дедалі більше орієнтовані на екологічні та соціальні критерії. Партнерські фінансові установи – банки, кредитні спілки та фонди – починають вимагати від позичальників дотримання базових принципів сталого розвитку.
Міжнародні інвестори та донори посилюють свої вимоги. Наприклад, IFC, EBRD, KfW, Finnfund, NEFCO та інші включають екологічні й соціальні ризики до обов’язкових критеріїв відбору проєктів, навіть у приватному секторі. Це означає, що бізнес, який не вміє управляти впливом – не отримає доступ до капіталу. У найближчі три–п’ять років ця тенденція лише посилиться.
Щоб ці проблеми не перетворилися на клубок, який буде важко розплутати, вже зараз потрібно зробити низку заходів:
- Внести «зелені» професії, як от «фахівець зі сталого розвитку», до Національного класифікатора професій та встановити для них єдині кваліфікаційні вимоги.
- Розвивати освітні програми, які б відповідали сучасним вимогам ринку праці, та інтегрувати сталий розвиток у стратегії українських університетів.
- Посилити роль держави в створенні стійкої та актуальної системи підготовки кадрів для «зелених» професій.
У цій реальності бізнес має замислитися не лише над стратегією, а й над мисленням. Бо сталий розвиток починається не з політики компанії – а з того, як лідер бачить своє місце у світі.
